Я услышал недавно измученный стон,
Словно призванный душу пронзить!
Обречённо звучали слова и сам тон: –
«Не умею наверно любить …»
Огорчён был …, но тут же свободно вздохнул,
Уловив в нотках важный аспект, –
В них звучал не эмоций бессмысленный гул,
А скорбящей души интеллект … –
Это – дар, открывающий истину нам,
Позволяющий к Свету восстать;
Дар духовный, что высшею Силою дан,
Чтобы с верой любовь познавать!..
Это дело нелёгкое – свято любить!..
Тут придётся терпеть и страдать;
Позабыв о себе, только радость дарить
И ответной награды не ждать …
Помогая обиды взаимно прощать,
Ненавидя понятие «месть»,
Только в счастье других своё счастье искать
И любить всех такими, как есть …
* * *
Наша жизнь – вечный бой! С грешной сутью война!
Лишь в любви можно грех победить!
Но коль в чём-то ему вдруг уступит она,
То про счастье придётся забыть …
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
